Електрокардіостимулятори або штучні водії ритму (ШВР) - це медичні прилади, призначені для впливу на роботу серця, а саме на ритм, імпульсами електричного струму.
Основним завданням електрокардіостимулятора є підтримка або нав'язування частоти серцевих скорочень пацієнтові, у якого серце скорочується недостатньо часто, або є електрофізіологічна рассинхронізація між передсердями і шлуночками.
Залежно від призначення і конструктивних особливостей електрокардіостимулятори поділяються на два основних типи:
- екстракорпоральні (зовнішні);
- інтракорпоральні (що імплантуються).
Виділяють два методи стимуляції: ендокардіальний і черезстравохідний.
Ендокардіальна тимчасова (без імплантації ШВР)
Ендокардіальна тимчасова стимуляція використовується для порятунку життя пацієнта, у випадках гострого інфаркту міокарда з порушеннями ритму і провідності або в разі тимчасових порушень ритму / провідності внаслідок передозування медикаментів.
Стимуляція виконується з використанням зовнішнього кардіостимулятора. Спеціальний електродний зонд заводиться через центральний венозний катетер, дистальний кінець якого розташовується в правому передсерді або правому шлуночку.
Ендокардіальна постійна (з імплантацією ШВР)
Ендокардіальна постійна стимуляція застосовується у випадках стійких форм порушень в роботі серця, таких як: синдром слабкості синусового вузла, атріо-вентрикулярні блокади і брадисистолічні форми фібриляції передсердь.
Стандартна операція виконується під місцевим наркозом і триває не більше 1 ÷ 1.5 годин, період контролю та адаптації 5-7 днів, після чого пацієнт виписується.
Імплантовані кардіостимулятори розраховані на роботу протягом 3 ÷ 8 років. Тривалість роботи залежить від режиму роботи кардіостимулятора, який впливає на швидкість розряду внутрішньої батареї.
Черезстравохідна стимуляція (тільки тимчасова)
Залежно від цілей можна виділити два варіанти проведення дослідження методом черезстравохідної електрокардіостимуляції:
- стрес-тест для серцево-судинної системи (мета - виявлення ІХС);
- неінвазивне електрофізіологічне дослідження серця.
У більшості випадків обидва варіанти дослідження виконуються послідовно одному і тому ж пацієнтові.
Стрес-тест для серцево-судинної системи проводиться як заміна навантажувальної велоергометричної або тредміл-проби. Мета даного дослідження полягає в тому, щоб за допомогою стимуляції нав'язати серцю вищу частоту скорочень (ЧСС), ніж ЧСС пацієнта в спокої, внаслідок чого імітувати здійснення пацієнтом фізичного навантаження, що дозволить виявити наявність ІХС та визначити передбачувану тяжкість захворювання.
Неінвазивне електрофізіологічне дослідження серця застосовується у пацієнтів з підозрою на порушення функції синусового вузла, з минущими порушеннями атріо-вентрикулярної провідності, пароксизмальними порушеннями ритму, підозрою на наявність додаткових провідних шляхів.
Спеціальний електродний 2 ÷ 9-полюсний зонд заводиться через ніс (рідше через рот), вводиться в стравохід, встановлюється на рівні лівого передсердя.
Черезстравохідна стимуляція є відносно безпечним методом діагностики, так як вплив на серце відбувається короткочасно, і в разі будь-якої небезпеки може бути дуже швидко припинений.
Ми пропонуємо «Черезстравохідний - ендокардіальний кардіостимулятор «StiCard».